Дівчата зрізають коси…
Дівчата зрізають коси
І туго шнурують берці,
Їм щастя приснилось, здалося.
Кровить забинтоване серце.
Ці історії було записано з листопада 2017 до липня 2018 року. Час не стоїть на місці, і на момент виходу книги життя кількох наших героїнь змінилося: двоє дівчат з добровольців стали військовослужбовцями ЗСУ, одна — мамою маленького хлопчика.
«У війни не жіноче обличчя», - писала білоруська письменниця Світлана Алєксієвич. Прийнято вважати, що жінка створена, аби дарувати життя, а не відбирати його. Та російсько-українська війна змусила вдягти камуфляж та узятися за зброю сотні українок. Дівчата з різних куточків країни поїхали на Донбас, аби рятувати життя як парамедики, забезпечувати армію найнеобхіднішим, волонтерячи, а чимало з них нарівні з чоловіками звільняли міста і села Донбасу, ставши розвідницями, артилеристками, снайперками, кулеметницями.
У цій книжці ми зібрали 25 історій жінок війни. Вони виходили з Іловайського оточення й рятували життя в Авдіївській промзоні, боронили щойно звільнені Піски, брали участь у пекельних боях біля Лутугиного та на Світлодарській дузі, штурмували окуповані населені пункти Донбасу, здійснювали надскладні операції в тилу ворога та евакуювали загиблих з лінії розмежування. Хтось поїхав на «нуль» слідом за коханим, для декого з дівчат служба у війську стала логічним продовженням волонтерства, хтось вирушив на передову просто з Майдану. Цікаво, що дві героїні нашої книги — росіянки, які приїхали воювати на боці України. Хтось воював 4 місяці, хтось 4 роки. Героїні нашої книги абсолютно різні, та історія кожної унікальна. У цих історіях поряд сміливість і страх, поразки й перемоги, сила і слабкість, щире кохання і біль втрат, який важко описати словами.
Це історії без цензури, які розкажуть про війну як вона є — про воєнні будні та бої, які колись увійдуть до підручників з історії, ламання звичних уявлень про військо як суто «чоловічий світ» і нелегкий шлях повернення з війни до мирного життя. Нашою метою було зафіксувати історії саме жінок-військових. Звісно, нам не вдалося розповісти про всіх — дехто з героїнь відмовився від участі у проекті з міркувань безпеки (передусім це розвідниці й снайперки), дехто — через ідейні переконання (дві жінки-військовослужбовці назвали проект «сексистським»), декого з дівчат-бійців наразі не вдалося відшукати. Більшість цих історій були записані безпосередньо на передовій, на позиціях, де служили дівчата, частина — у Києві, Харкові, Святогірську, Бахмуті. Кожна з цих історій по-своєму унікальна, і жодна не залишить читача байдужим.