Вступ
Правда про Великий терор в СРСР відкривалася Заходу поволі. Коли вчителі американських шкіл розповідали своїм підопічним про масові арешти й розстріли радянських громадян, ті переживали справжній шок. Сцени нічних наїздів, прискіпливих трусів, залякані родини, знічені малі й старенькі, що залишилися без годувальників, — усе це ятрило сентиментальні серця американських тінейджерів. Школярі тільки й змогли, що спитати у викладачів: «А чому ж ті бідні люди не викликали поліцію?»
Наївним дітям, які зростали в демократичній країні, несила було зрозуміти, як влада та органи правопорядку можуть бути одностайні в справі винищення власного населення. Як можна було створити світ, у якому жодна людина, від генерального секретаря до асенізатора, не почувалася в безпеці, не довіряла не те що товаришам — близьким родичам!
Утім, не варто забувати, що він був лише закономірним завершенням, своєрідною квінтесенцією репресивної політики більшовиків. Насилля супроводжувало радянський лад із перших його кроків. Революційні гасла «Свобода! Рівність! Братерство!» затверджувалися на постімперських просторах кривавою десницею червоного терору. За першою його хвилею прийшла така очікувана передишка, однак те, що здавалося початком нового життя, виявилося початком повільного вмирання: кілька голодовок і наймасштабніший в Європі Голодомор; черга політичних процесів; знищення політичних партій, профспілок і громадських рухів; встановлення тотального контролю над митцями, науковцями й освітянами; розбудова системи ГУЛАГу; знищення цілих соціальних верств; суцільна колективізація; депортації і врешті етноциди за національною ознакою — такими були віхи радянізації міжвоєнної України.
Нині ми багато знаємо про більшовицький терор, і настав час розібратися, звідки стільки зла взялося на нашій землі. Звідкіля в такій кількості плодилися старанні й вигадливі виконавці репресивних акцій? Ким вони були? Як пролеткульт проковтнув і перетравив світлі ефемерні образи «Срібного віку»? Як майже без бою здалася уславлена дореволюційна інтелігенція? Де знаходили відпочинок своїм скривавленим крилам музи й Пегаси співців «великого Сталіна» й авторів доносів? Якою була доля панотців, що не скорилися богоборчій владі, і як далеко зайшла без їхніх настановлень паства у своїй нестримній жазі «все відібрати і розділити»? Чи проклинали старі більшовики свою юнацьку одержимість більшовизмом, очікуючи кулі в чекістських катівнях? І врешті — якими за двадцять з лишком років щоденного існування на межі життя і смерті стали Людина і Суспільство радянської України у переддень нацистської навали?