1

3 вірша П. Тичини "На майдані".

2

Вірш поетеси Тетяни Нещерет.

3

В 1897 р. В. І Ленін за революційну діяльність був висланий у село Шушенське Минусійського округу Єнисейської губернії, де часто займався полюванням, в тому числі й на зайців.

4

Лютий Сидір Юхимович (1893—1919 рр.) — селянин-бідняк з с. Гуляйполе. З п'яти років — сирота. Член гуляйпільської групи анархістів з 1917 р. Активний учасник Революційної повстанської армії України (махновців). Убитий у 1919 році в бою з денікінцями під Уманню. Там і похований (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Київ — РВЦ "Проза” — 1993. — С. 582).

5

Глинище Карманова — місце, де багато років гуляйпільські заводчики брали глину для своїх цегельних заводів. Сюди махновці скидали розстріляних ними громадян.

6

Нестор Махно. Воспоминания. Книга перша. Париж, 1929 р. — С. 38.

7

Кузьменко Агафія Андріівна (Галина Андріївна) — (1892—1978 рр.) нар. в м. Києві, дитинство і юність пройшли в с. Піщаний Брід Київської губернії (нині Кіровоградська область), закінчила учительську семінарію, вчилася в університеті св. Володимира (м. Київ), учителювала в с. Гуляйполе, активна учасниця повстанського руху на півдні України, з 1919 року — дружина Нестора Махна. (див. С. Семанов. Под черным знаменем. Роман-газета № 4. Москва. — С. 3.).

8

Негребецький Іван Якович, нар. 1896 р. в м. Полтаві, з 1900 р. разом з батьками проживав у с. Гуляйполе, в царській армії служив в артилерії, активний учасник повстанського руху на півдні України, в армії Махна був кавалеристом, складав пісні, йому приписується авторство численних пісеньок "Яблучко". У 1938 році репресований. Помер, мабуть, у 1950 році в Полтаві, де жив після повернення з ув'язнення.

9

Зергут — з нім., що означає "дуже добре". Тут у розумінні щирого вітання, побажання добра.

10

Задов Лев Миколайович (справжнє прізвище Зіньковсткий) — (1883—1938 рр.), нар. в х. Веселий (Гупалівка) Маріупольського повіту, з 6 р. жив з батьками в м. Юзівка (нині м. Донецьк), працював у доменному цеху металургійного заводу, анархо-терорист з 1910 р., активний учасник повстанського руху на півдні України, начальник контррозвідки 1-го корпусу махновської армії, начальник особистої охорони Махна. З 1924 до 1937 р. працівник НКВС м. Одеси. Замучений НКВС у 1938 р. (А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 586).

11

Розколюватися (жарт.) — признаватися, тут у розумінні висловлювати свою думку, говорити правду.

12

Щусь Федір (Феодосій) — (1893—1921 рр.) — нар. в с. Велика Михайлівна (Дібрівка) Олександрівського повіту Катеринославської губернії (за старим адмін.-територ. поділом) в бідній селянській сім'ї, на царській службі — матрос, активний учасник повстанського руху півдня України, в армії Махна займав керівні посади: начальник кавалерії, командир кавбригади, начальник штабу Армії. Убитий у червні 1921 року під смт Недригайлів того ж району Сумської області (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ. "Проза" — 1993. — С. 582).

13

Калашник (Калашников) Олександр — нар. в робітничій сім'ї м. Баку, жив у Гуляйполі, активний учасник повстанського руху півдня України, в армії Махна займав керівні посади: командир 1-го корпусу, член оперативного відділу Ради революційних повстанців (махновців). Загинув наприкінці червня 1920 року під залізничною станцією Барвінкове. (А.В. Белаш, В.Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ. "Проза” — 1993. — С. 581).

14

Шварґотиння — тут у розумінні "німці".

15

Олександрівський повіт — нині це значна частина Запорізької області.

16

Василевський-Чайковський Григорій Семенович (1889—1921 рр.) народився в сім'ї селянина-бідняка — скупника свиней в Гуляйполі. Член партії анархістів з 1917 року, активний учасник повстанського руху на півдні України, член терористичного загону махновців з 1918 року, входив в загін "Чорної сотні" ("Чорної гвардії") повстанців. Убитий в бою з Червоними козаками в січні 1921 року (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно, Киев — РВЦ "Проза"— 1993. — С. 581).

17

П. Аршинов. История махновского движения. Запорожье. “Дике поле”. 1995. — С. 57.

18

Троян Гаврило — батрак з Гуляйполя. Член групи анархістів з 1917 року. Особистий ад'ютант Махна. В 1921 році — командир особливого кавалерійського полка махновської армії. Убитий в бою під Біловодськом у лютому 1921 року (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 588).

19

Тіна (її прізвище невідоме) — телефоністка с. Велика Михайлівка (с. Дібрівка) у 1918 році, друга дружина Н. Махна з жовтня 1918 р. до березня 1919 року, позапартійна, за своїми ідейними поглядами близька до партії анархістів. До 1930 року жила в Донбасі. Подальша її доля невідома (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 582).

20

Лепетченко Олександр (1980—1920) — син гуляйпільського урядника, у юнацькі роки разом з Нестором Махном грабував поміщицькі  маєтки, розшукувався поліцією, активний учасник повстаньського руху на півдні України, перший командир махновської "Чорної гвардії" (чорної сотні), розстріляний червонимими у січні 1920 року в Гуляйполі (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза" — 1993.— С.580—581).

21

Каретник (Каретников) Семен Микитович (1893—1920 рр.) — батрак с. Шагарове (нині с. Марфопіль Гуляйпільської міської ради) Гуляйпільського р-ну Запорізької області, активний учасник повстанського руху півдня України, член загону "Чорна гвардія" ("Чорна сотня"), в армії Махна займав керівні посади: командир штабного батальйону, начальник гарнізону м. Бердянська, командир піхотного полку, помічник командира, командувач особливої Кримської групи військ Ради Революційних повстанців України (махновців). 24 листопада 1920 року після розгрому Врангеля був викликаний у штаб Фрунзе і розстріляний (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 581).

22

Чубенко Олексій Васильович, нар. 1889 року в селі Григорівні Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині Запорізька область) в сім'ї бідняка. Працював ковалем, паровозним машиністом, анархо-комуніст, один з активних учасників повстанського руху півдня України (махновців), займав керівні посади в армії Махна: командир загону, начальник штабу, дипломат, голова різних комісій, член Реввійськради повстанської армії (махновців), активний учасник вбивства Григор'єва, голова дипломатичної комісії з укладання договору з Петлюрою, ад'ютант Махна, у січні 1920 року був захоплений в полон Червоною армією більшовиків, перебував у Бутирській тюрмі до вересня 1920 року, пізніше порвав з махновським рухом. У 1930 році був ще живий. Подальша його доля невідома (див. А.В. Белаш, В.Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза". — 1993. — С. 582).

23

Петренко (Платонов) Петро (1890—1921 рр.) — виходець з батрацької сім'ї с. Велика Михайлівна Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область). Повний георгіївський кавалер, прапорщик. Член Дібрівської групи анархістів з 1918 року, командир загону. З травня 1919 року — начальник бойової дільниці. Командир загону в тилу Денікіна і командир піхотного полку Повстанської армії (махновців). З травня 1920 року — командир піхотної групи. Учасник штурму і взяття Перекопу. Убитий в бою з червоною кавдивізією на Херсонщині у серпні 1921 року (див. А. В. Белаш. В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза" 1993. — С. 587).

24

Лазаренко Василь — про нього відомо лише те, що він народився і жив в м. Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ).

25

Гаєнко Фаїна (Гоєнко Феня) — нар. в с. Добровеличківка нині Кіровоградської області, мабуть, як і Галина Кузьменко, закінчила Добровеличківську учительську семінарію і була направлена працювати в Царекостянтинівську школу (з 1926 року — селище Куйбишеве Запорізької області), пізніше учителька в школах Гуляйпільщини, анархо-націоналістка, нерозлучна подруга Галини Кузьменко, убита червоними в серпні 1921 року в бою на Херсонщині (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 588).

26

Лютий Григорій Іванович (1896—1938 р. р.), нар. і жив в с. Гуляйполе — нині місто того ж району Запорізької області, учасник повстанського руху на півдні України, в армії Махна був рядовим бійцем, відзначився сміливими діями в багатьох боях, був кулеметником та артилеристом. Коли Махно з армією пішов на північ України, Г. Лютий залишився на батьківщині, в Гуляйполі, займався сільським господарством, працював вантажником у радгоспі "Червоний", одружений, було двоє дітей — син і дочка. Репресований органами НКВС СРСР і розстріляний 23 квітня 1938 року. Реабілітований 12 червня 1959 року. Місце поховання невідоме.

27

Порнуха — жаргонний вислів слова "порнографія". Тут у розумінні натуралістичного, непристойного статевого життя.

28

28 листопада 1918 року був створений Тимчасовий радянський уряд України. Його очолив Г. П'ятаков, а згодом — X. Раковський. Обоє за національністю не українці і навіть не знали української мови. 6 січня 1919 р. урядом Леніна була проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) зі столицею в м. Харкові.

29

3 грудня 1918 року Лев Миколайович Зіньковський (Задов) став наближеною особою до Н. Махна, виконував багато особистих доручень "батька", вважався великим спеціалістом контрозвідки.

30

Радівці — від Центральна Рада УНР.

31

"Сексот" (рос.) — секретный сотрудник.

32

Славгород — нині це селище Синельниківського р-ну Дніпропетровської області.

33

Зі спогадів махновців. Пісня опрацьована О. Я. Ткаченком.

34

Дохорка, тихоходи (жарг.) — шуба, валянки.

35

Марченко (Шевченко) Олексій Семенович (1903—1921 рр.) — народився у Гуляйполі в батрацькій сім'ї. Член групи анархістів з 1917 р. Активний учасник повстанського руху (махновців). Молодший унтер-офіцер царської армії. У 1918 р. командир загону повстанців. У 1919 р. член штабу 3-ї бригади. Довірена особа Махна. З червня 1920 р. — командир 1-ї кавгрупи. Убитий в січні 1921 року на Полтавщині в бою з 8-ю дивізією Червоних козаків (А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Київ — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 580).

36

Кожін Фома — в махновщині з грудня 1918 р. Займав різні командні посади. Один з керівників махновських військ, що розгромили Врангеля. В серпні 1921 р. був важко поранений в бою і помер на операційному столі в м. Таганрозі.

37

Білаш Віктор Федорович (1893—1938 рр.) — народився в с. Новоспасівка (нині с. Осипенко) Бердянського району Запорізької області, робітник — паровозний машиніст. Освіта початкова. Анархіст-комуніст з 1908 р. В махновщині з січня 1919 р. — начальник оперативного відділу штабу, начальник штабу, заступник голови Ради Революційної повстанської Армії України (махновців). 23 вересня 1921 р. тяжко поранений був заарештований (взятий в полон) більшовиками. До загальної амністії перебував у Харківській тюрмі в камері смертників (до 1923 р.). Заарештований органами НКВС 16 грудня 1937 р., ними замучений 24 січня 1938 р. Реабілітований посмертно 29 квітня 1976 р. (А. В. Белаш, В. Ф. Белаш “Дороги Нестора Махна", Київ, РВЦ “Проза", 1993 р. — С. 577).

38

Правда (ім'я наче Прокіп, по-батькові невідомо, 1877—1921 рр.) — народився у батрацькій сім'ї в с. Любимівка Олександрійського повіту. Анархіст-терорист з 1904 р., працював на ст. Гайчур зчіплювачем. У 1905 р. при невідомих обставинах позбавився ніг. З 1907 до 1917 р. грав на гармошці по найму, заробляючи таким чином на хліб-сіль. У махновській армії — командир загону, комполку, начальник лазарету. Зарубаний червоними в с. Туркенівка (нині с. Малинівка) Гуляйпільського р-ну Запорізької області 13 листопада 1921 року, де, ймовірно, і похований (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш "Дороги Нестора Махно, Київ — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 583).

39

х. Блюменталь — пізніше х. Нова Долина (нині його немає) Новомиколаївського р-ну Запорізької області.

40

Куриленко Василь Васильович (1891—1921 рр.) — народився в сім'ї батрака с. Новоспасівки Маріупольського повіту (нині с. Осипенко Бердянського р-ну Запорізької області). У ранньому дитинстві залишився без батька. За професією чоботар. Єдиний годувальник матері і сестри. З 1910 р. член новоспасівської групи анархо-комуністів. З 1912 р. на службі у царській армії в уланських частинах. Голова полкового комітету у дні Жовтневого перевороту. З червня 1918 р. — активний учасник повстання проти гетьманщини і командир першого новоспасівського загону. З грудня 1918 р. — начальник гарнізону залізн. ст. Царекостянтинівка, член оперативного штабу махновців. З січня до червня 1919 р. — командир 8-го Задніпровського полку, начальник Маріупольського гарнізону і начальник боєдільниці Таганрозького напрямку. З вересня 1919 р. до квітня 1920 р. — червоний командир 8-ї дивізії Червоного козацтва. З травня 1920 р. до липня 1921 р. — начальник адміністративно-організаційного відділу Ради Революційних повстанців України (махновців). Убитий в бою з червоною кіннотою у липні 1921 р. біля Лозової, (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш "Дороги Нестора Махно, Киев — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 579).

41

Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович (1883—1938 рр.) — активний учасник революції 1905—1907 рр. в Росії. Був кілька разів заарештований. У 1910 р. емігрував у Францію, де зблизився з меншовиками-інтернаціоналістами. Після Лютневої революції повернувся в Росію. Був членом Петроградського військово-революційного комітету, керував штурмом Зимового палацу, арештував Тимчасовий уряд Росії. З січня 1919 р. — командуючий Українським фронтом. У 1922 р. — начальник політичного управління Реввійськради республіки. Дипломатичний працівник. Заарештований і замучений в застінках НКВС у 1938 р. (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш "Дороги Нестора Махно", К. — РВЦ "Проза”, — 1993. — С. 581—582).

42

Троцький Лев Давидович (Бронштейн Лейба Давидович) — 1879—1940 рр. Член РСДРП з 1897 р., меншовик, згодом більшовик. Активний діяч Жовтневого перевороту в Росії у 1917 р. Під час громадянської війни в Росії — голова Реввійськради республіки. Був членом Політбюро ЦК РКП(б) і членом виконкому Комінтерну. У 1929 р. висланий за межі СРСР. Жив у Норвегії, Мексіці. 20 серпня 1940 року агент НКВС іспанський комуніст Рамон Меркадер смертельно поранив його ударом альпійської кирки в голову (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш, Дороги Нестора Махно, К. — РВЦ "Проза", — 1993. — С. 577).

43

В. Ленін. Лист у Саратов 22 серпня 1918 р., див. А.Г. Латишев "Рассекреченный Ленин", видавн. "Март", Москва, 1996 рік.

44

Боженко Василь Назарович (1871—1919 рр.) — учасник бойових дій в Україні 1918—1919 рр. Народився в сім'ї селянина с. Бережанки Олександрівського повіту Херсонської губернії. Брав участь у російсько-японській війні. У роки першої світової війни працював у механічних майстернях Києва. У жовтні 1918 р. — член виконкому Київської Ради. У 1918—1919 рр. — командир Таращанського партизанського полку, який був на боці більшовицької Червоної Армії і воював проти німецьких військ та Директорії УНР (див. Короткий Довідник з історії України, Київ, "Вища школа” 1994 р. С. 32).

45

Тютюнник Юрій Йосипович (1891—1929 рр.) — член Центральної Ради. Один з організаторів селянського повстання проти австро-німецьких окупантів і гетьмана П. П. Скоропадського. У 1918—1919 рр. — начальник штабу військ Директорії. Розробив операцію визволення Херсона від грецьких окупантів. За визволення Одеси нагороджений орденом Червоного Прапора. Учасник антирадянського виступу М. О. Григор'єва проти продрозкладки. Генерал-хорунжий Директорії. У 1920 р. — командир 4-ї Київської дивізії військ Директорії. У 1920—1921 рр. очолював партизансько-повстанський штаб петлюрівців. У 1929 р. розстріляний органами НКВС у Бутирській в'язниці (див. Короткий довідник з історії України, Київ, "Вища школа”, 1994 р. — С. 217).

46

с. Новокурськ — нині Широківського р-ну Дніпропетровської області.

47

ЧК (рос.) — чрезвычайная комиссия. Укр. — НК — надзвичайна комісія.

48

Зі спогадів В. Ф. Білаша, начальника оперативного штабу Революційної Повстанської армії України (махновців).

49

Антон Денікін (1872—1947 рр.). Російський військовий діяч, генерал-лейтенант (з 1916 р.). Під час Першої світової війни командував стрілецькою бригадою, потім корпусом. У 1917 р. — начальник штабу, верховний головнокомандувач, головнокомандувач Західним та Південно-Західним фронтами. Один з керівників "білого руху". З жовтня 1918 р. — головнокомандувач Добровольчої армії. З квітня 1920 р. в еміграції. (З "Нового довідника Історія України. К. — 2005. — С. 512).

50

Дибенко Павло Юхимович (1889—1938 рр.) — матрос Балтійського флоту, в 1917 р. — голова Центробалту. В громадянську війну керував групою військ, Кримською армією, був начдивом. Командуючий військами військових округів. Замучений НКВС у 1938 році. (Див. А. В. Белаш, В. Ф, Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза". — 1993. — С. 583, 584.).

51

Гражданская война на Украине 1918—1920. Сб. документов и материалов в 3-х томах, кн. 2. — С. 291—292.

52

Шумський Олександр Якович (1890—1946 рр.)— ідеолог українського національного відродження. В 1924—1927 рр. — нарком освіти України, багато уваги приділяв питанням українізації. Виступав за виведення української освіти, науки і культури на європейський рівень. В 1927 р. був відкликаний з України в Москву. У 1933 році звинувачений в участі в "Українській військовій організації! та контрреволюційній діяльності і засуджений до 10 років позбавлення волі.

53

Шухевич Роман (псевдонім — Тарас Чупринка) — 1907—1950 рр. Генерал — хорунжий. Входив до галицького крайового приводу ОУН Бандери. Дотримувався тактики революційних дій. З 1942 р. — головнокомандуючий УПА.

54

Коновалець Євген (1891—1938 рр.) — полковник Української галицької армії (УГА), голова приводу ОУН (1929—1938 рр.). У 1917 р. — один з організаторів куреня, полку, дивізії, корпусу січових стрільців. Влітку 1921 р. керував Українською військовою організацією (УВО) у Львові. З грудня 1922 р. — в еміграції, ініціатор створення українських організацій соборного характеру у Франції, Німеччині, Австрії.

(Короткий довідник з історії України, Київ, "Вища школа", 1994 р.)

55

Михайло Грушевський (1866—1934 рр.). Видатний український історик, археолог, соціолог, публіцист, письменник, громадсько-політичний і державний діяч. 1917 року був обраний головою Української Центральної Ради. Через рік був обраний президентом Української Народної Республіки.

56

Гільйотина — знаряддя для виконання смертних вироків (обезголовлювання засуджених), запроваджене у Франції в період буржуазної революції кінця 18 ст. (1792 р.) за пропозицією лікаря Ж. Гільйотена (за "Словником іншомовних слів", Київ — 1974 р.).

57

Панага Василь Макарович (15.03.1896—23.04.1938 рр.) — нар. і проживав у с. Успенівка Гуляйпільського р-ну Запорізької області до 1928 року, служив в Українській Повстанській армії "батька" Махна з кінця 1918 р. до 1920 р. кулеметником, помічником командира загону. Відважний і сміливий повстанець. Заарештований на початку березня 1938 р. Гуляйпільським РВ НКВС "як учасник контрреволюційної повстанської махновської дивізії", за що розстріляний 23.04.1938 р. у м. Дніпропетровську. Реабілітований у 1991 році.

58

Припихайло Тимофій Єлисейович (18.02.1888—23. 04.1938 рр.) — нар. у с. Старий Янисоль Маріупольського р-ну Азово-Чорноморського краю, проживав у м. Гуляйполі того ж р-ну Запорізької області, селянин-бідняк, малограмотний, служив в Українській повстанській армії "батька" Махна у 1918— 1919 рр. рядовим і кавалеристом спецзагону "Чорна сотня". З 1920 р. — рядовий Червоної Армії. Заарештований, певно, 7 березня 1938 р. "як учасник контрреволюційної повстанської махновської дивізії”, за що розстріляний 23.04.1938 р. у м. Дніпропетровську. Реабілітований у 1991 році.

59

Аршинов (Марін) Петро Андрійович — нар. в м. Амур-Нижньодніпровську Катеринославської губ. За професією — слюсар. Анархіст-терорист. 23 грудня 1906 р. в м. Амур-Нижньодніпровську підірвав поліцейську дільницю, а 7 квітня 1907 р. в м. Олександрівську (нині м. Запоріжжя) стріляв у начальника головних залізничних майстерень Василенка, за що йому у 1908 р. був винесений смертний вирок. Втік з тюрми, жив у Франції, Австрії, де був заарештований і переданий Росії. Засуджений до 20 років каторги, яку відбував у Бутирці (Москва) разом з Н. Махном. У 1917 р. звільнений з каторги Лютневою революцією й активно веде пропаганду анархізму, член редколегії газети "Анархія". З 1919 року — в махновщині, редактор газет "Путь к свободе", "Повстанець”, автор книги "Історія махновського руху" (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш, Дороги Нестора Махно, Київ, — РВЦ "Проза". — 1993 р. — С. 580).

60

Григор'єв (справжнє прізвище Григоріїв) Матвій (Микола) — 1888—1919 рр. — колишній офіцер царської армії, отаман українського війська. Підтримував Директорію, діяв у районі Миколаєва (1918 р.).У березні-квітні 1919 р. перейшов на бік більшовиків, допомагав їм у наступі на Миколаїв, Херсон, Одесу. У травні 1919 р. виступив проти більшовиків, очолив повстання, перейшов на бік Махна. Убитий махновцями (див. "Короткий довідник з історії України", Київ, 1994 р.).

61

Вінницький Михайло Вольфович (Михайло Японець) — 1891—1919 рр. Колишній елекрик, у 1918—1919 рр. очолив на півдні України (в Одесі) "величезний мафіозний синдикат", який займався експропріацією цінностей у багатих громадян Росії, що, налякані революцією, їхали за кордон. Брав активну участь (у грудні 1919 р.) у звільненні політв'язнів з Одеської тюрми, доставляв зброю Одеському штабу Тимчасового Революційного Комітету більшовиків. У липні 1919 р. — командир 54-го Українського полку Червоної Армії. У серпні 1919 р. розстріляний червоногвардійцями на залізничній станції Вознесенськ (див. "Український історичний журнал № 2", Київ 1991 р. — С. 112—115).

62

Слова О. Я. Ткаченка.

63

СОЗ — спільний обробіток землі (прообраз майбутніх колгоспів).

64

ВЧК ("Вечека") — рос. Всероссийская Чрезвычайная Комиссия, створена більшовиками у 1918 р. для боротьби з контрреволюцією (інакодумаючими). Керував "ВЧК" Ф. Дзержинський.

65

Веретельников Борис Васильович — гуляйполець, ливарник заводу Кригера. Матрос. Брав участь в революції 1905 року. Активний учасник в махновському русі. Убитий в бою з кіннотою генерала Шкуро у травні 1919 року в с. Святодухівка (нині с. Любимівка) Гуляйпільського р-ну Запорізької обл. (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш "Дороги Нестора Махно", Київ 1993 — с. 581).

66

Вдовиченко Трохим Якович (1889—1921 рр.) — народився в батрацькій сім'ї с. Новоспасівка (нині с. Осипенко) Бердянського району Запорізької області. Член новоспасівської групи анархо-комуністів з 1910 р. На німецькому фронті — повний георгіївський кавалер, прапорщик. З травня 1918 р. командир 2-го Новоспасівського загону махновців. У вересні-грудні 1919 р. — командир 2-го Азовського корпусу Повстанської армії (махновців). З травня 1920 р. до березня 1921 р. — командир азовської групи Повстанської армії. Розстріляний Надзвичайною комісією Росії у травні 1921 р. в м. Олександрівську (нині м. Запоріжжя).

67

Ворошилов Климент Єфремович (1881—1969 рр.) — діяч радянської держави. Маршал Радянського Союзу (1935 р.) двічі Герой Радянського Союзу (1956, 1968 рр.), Герой Соціалістичної Праці (1960 р.). Під час громадянської війни 1918—1920 рр. командував арміями, Царицинським фронтом, був членом Реввійськради Південного фронту.

68

П'ятаков Георгій Леонідович (1890—1937 рр.). Активний учасник Лютневої революції та Жовтневого перевороту в Росії у 1917 р. Учасник громадянської війни. У 1918—1919 рр. член Радянського уряду України, голова Тимчасового робітничо-селянського уряду України. З 1920 р. — на керівній господарчій та радянській роботі. З 1923 р. — активний опозиціонер. У 1937 році став жертвою більшовицьких репресій (див. Л. В. Білаш, В. Ф. Білаш "Дороги Нестора Махна", Київ, 1993 р. — С. 584).

69

Ж. "Літопис революції, 1929, № 4. — С. 141 (це ж саме: Олег Романчук, Ультиматум, Київ, 1990 р.; С. 10)."

70

А. Г. Латишев, Рассекречений Ленин, Москва, Видав. Март, 1996.С. 44—45. Олег Романчук, Ультиматум, Київ. 1990. — С. 56—58.

71

А. Г. Латишев, Рассекреченый Ленин, Москва, Изд. Март, 1996, стор. 44—45.

72

Там само. — С. 51.

73

Там само. — С. 53.

74

Там само. — С. 66.

75

Там само. — С. 74.

76

Плі! — команда стріляти, розстрілювати когось.

77

Чучко Іван (1889—1919 рр.) — селянин з Гуляйполя. Чесний і самовідданий повстанець, позапартійний. В махновщині з 1918 р. — командир батареї, командир артилерійського дивізіону. Убитий 20 серпня 1919 р. в бою з білогвардійцями в районі Нового Буга (див. А. В. Білаш, В. Ф. Білаш "Дороги Нестора Махна", Київ, 1993 р. — С. 587—588).

78

Цю пісню нині часто виконує земляк Нестора Махна відомий український співак Анатолій Сердюк. А до обробки її слів доклав свого хисту внук махновця Григорія Лютого — також Григорій Лютий, відомий український поет-лірик.

79

Барахлина (жарг.) — одяг.

80

Хламида (жарг.) — одяг.

81

Ошкарюватися (жарг.) — одягатися.

82

І. Школяєв Ж. "Український історичний журнал" № 2,1991 р. — С. 112—115.

83

В. Акимов, Леонид Утесов, М. "Олимп", ООО "Фирма" "Издательство ACT" 1999 г. С. 223—225.

84

Вірш О. Ткаченка.

85

Див. А. В. Білаш, В. Ф. Білаш, Дороги Нестора Махна, Київ, РВЦ. "Проза", 1993. — С. 301—302.

86

Симон Петлюра (1879—1926) — визначний український громадсько-політичний і державний діяч, публіцист. Народився в передмісті Полтави. У 1895— 1901 рр. навчався в Полтавській духовній семінарії. З 1900 року — член Революційної української партії. Під загрозою арешту восени 1902 року виїхав на Кубань, де працював учителем, архівістом. На початку 1906 року редагував у Петербурзі партійний орган "Вільна Україна”. Один з провідних діячів Української національно-демократичної революції. Активний учасник придушення більшовицького повстання в Києві. 1918 року обраний до складу Директорії УНР. З листопада того ж року — Головний отаман Армії УНР. З лютого 1919 року — Голова Директорії УНР. У жовтні 1924 року поселився в Парижі, де виконував обов'язки голови Директорії УНР і Головного отамана УНР. Убитий анархістом С. — Ш. Шварцбартом 1926 року. (За "Новим довідником історії України". — Київ. — 2005 р. — С. 471").

87

Всі названі гуляйпільці були активними учасниками махновського повстанського руху на Україні, вписали в історію цього руху не одну славетну сторінку (Авт.).

88

Серьогін Григорій Іванович — за національністю росіянин, нар. у Калузькій губернії у 1884 році. З малих років проживав разом з батьками у Гуляйполі. Анархіст-комуніст з 1906 р., за професією слюсар. В махновщині з перших і до останніх днів її існування. З 1917 до 1919 р. — голова промислової гуляйпільської комуни, голова гуляйпільської продовольчої управи, член волосного земства, помічник начзбуту махновської дивізії. З вересня 1919 р. до серпня 1921 р. — начальник збуту Повстанської армії. У 1924 р. повернувся з еміграції. У 1930 р. жив і працював слюсарем в м. Олександрівську (нині м. Запоріжжя). Відомостей про його подальшу долю немає (див. О. В. Білаш, В. Ф. Білаш "Дороги Нестора Махно", Київ, РВЦ "Проза", 1993, стор. 585).

89

Дерменжі — молдаванин з м. Ізмаїла. Телеграфіст та електромеханік. Старий матрос з броненосця "Потьомкін". Учасник революції 1905—1907 рр. З командою "Потьомкіна" емігрував у Румунію. Жив у Франції, Італії, Швейцарії та Англії. У 1917 р. повернувся в Російську імперію. Анархіст-комуніст, терорист, член Гуляйпільського союзу анархістів, командир загону, командир полку, начальник автобази і телеграфного зв'язку Повстанської армії махновців. Убитий в бою на Херсонщині у серпні 1921 р. (див. там же, стор. 583).

90

Пархоменко Олександр Якович (1886—1921 рр.) — член компартії з 1904 р. Учасник першої російської революції 1905—1907 рр. У 1917 р. встановлював радянську владу в Донбасі. Брав участь у боротьбі з каледінщиною, німецькими окупантами та білокозаками. З жовтня 1918 р. — особливоуповноважений Реввійськради 10-ї армії більшовиків. Командував групою військ при розгромі заколоту Григор'єва. З грудня 1919 р. — особливоуповноважений Реввійськради 1-ї Кінної армії. З квітня 1920 р. — комдив 14-ї кавалерійської 1-ї Кінної армії. Активний учасник розгрому махновської армії. У січні 1921 року в с. Бузівка убитий в бою з махновцями (див. Короткий довідник з історії України, Київ, "Вища школа", 1994, стор. 175 та О. В. Білаш, В. Ф. Білаш, Дороги Нестора Махно, Київ, РВЦ "Проза" — 1993, стор. 587).

91

Максюта — робітник, до анархістів примкнув у зрілому віці, коли йому було вже близько 50 років. Активний учасник Української повстанської армії (махновців). Убитий особисто Пархоменком О. Я. у Катеринославі в 1919 році (див. О.В. Білаш, В. Ф. Білаш, Дороги Нестора Махно, Київ, РВЦ "Проза", 1993,

92

Данилов Василь Антонович (1893—1960 рр.) — бідняк з Гуляйполя. Чоботар. В партії анархістів з 1917 р. Начальник артилерійського постачання в армії Махна. Разом з "батьком" пішов за кордон. Помер в Румунії у м. Бухаресті (див. О.В. Білаш, В. Ф. Білаш, Дороги Нестора Махно, Київ, РВЦ "Проза", 1993, стор. 589).

93

Семен Будьонний (1883—1973). Маршал Радянського Союзу. У 1919—1923 рр. — командувач Першою кінною армією. 1939—1941 рр. — заступник наркома оборони СРСР. У 1941—1942 рр. — головнокомандувач військ Південно-Західного та Північно-Кавказького фронтів, де показав свою нездатність до керівництва військами в умовах механізованої війни. 1943—1953 рр. — командувач кавалерією. Один з організаторів масових репресій серед військових у 1930—1940 рр.

(З Нового довідника Історія України", "Казка". Київ — 2005. — С. 515).

94

Див. Виталий Оппоков, Лев Задов, смерть от бескорыстия, "Руди-Барс'', 1994. Сергей Симанов, Под черным знаменем, Роман-газета № 4, Москва, 1993. — С. 3.

95

Сергей Симанов, Под черным знаменем, Роман-газета № 4, Москва, 1993. — С. 35—37.