Сніг не припиняв іти. Вийшовши з ресторації, Діана попросила Марселя відвезти її до якого-небудь шопінг-молу неподалік готелю, щоби, перед тим як іти відпочивати, прикупити щось з одягу. Відповідаючи на здивований погляд француза, вона, червоніючи, пояснила: — Я не встигла заскочити додому перед тим, як летіти до Парижа; висмикнули просто з робочого місця. У мене не те що одягу, навіть зубної щітки із собою немає, одні документи, — змовчавши про те, що сама запізнилась майже на годину на зустріч з Анатолієм Ревою. Марсель спробував удати розуміння, хоча після Діаниного пояснення здивувався ще більше. Катастрофа відбулася вчора вночі — виходить, сьогодні вранці Столяр ще не знала про відрядження. Те, що Діана не підготовлена і не має належної кваліфікації для розслідування, слідчий зрозумів давно. Чим керувались директори АНТК ім. Аронова, відряджаючи до Франції абсолютно непідготовленого спеціаліста, він не уявляв. Можливо, мав їхати хтось інший, більш досвідчений? Тоді що такого могло статися перед вильотом, щоб керівництво українського авіабудівного концерну відправило до Парижа «необстріляну» Діану, фактично висмикнувши її з-за робочого стола, не дозволивши змотатись додому по речі? Про нічний візит Дем’яна Шафіна Марсель Лакруа, який прибув до аеропорту Париж-Північ наступного ранку після аварії, нічого не знав. — Із цим проблем не буде, — сказав француз, відчиняючи передні дверцята з боку пасажирського сидіння, — центр міста нашпигований магазинами. Сідаючи до авто, Діана скорчила невеселу гримасу: — Я не мільйонерка. Мені щось подешевше за «Louis Vuitton». — «Zara»? «Bershka»? «Barbara Bui»[77]? — Можна й «Zara». Інакше завтра я прийду на нараду в одній білизні. Марсель гмикнув, замріяно розтягнув губи в посмішці й акуратно зачинив дверцята. Обійшовши машину, він, тяжко, по-старечому крекчучи, втиснув величезне тіло на водійське сидіння. — За Лувром є великий квартал, якраз на межі 1-го та 4-го паризького округів[78], який називають Beaubourg. Там розташований велетенський підземний торговельний комплекс «Forum des Halles». Гадаю: це те, що тобі треба. Перед тим як їхати до «Forum des Halles», француз завернув на rue de Castiglione, де знаходився готель, у якому секретар Григорія Авер’янова забронювала на ім’я Діани Столяр і Дениса Плюйка два одномісні номери. Діана зареєструвалась на рецепції, однак у номер не піднімалась; вона зазирнула до готелю тільки для того, щоб знати, де він знаходиться, і не заблукати, повертаючись із походу магазинами. Після реєстрації Марсель повіз Діану вздовж rue de Rivoli до перехрестя із Севастопольським бульваром. На перехресті він повернув ліворуч і, проїхавши три квартали, зупинився. — Ось, — показав він наліво, — там вхід до метро «Ch^atelet», і там же починаються торгові ряди «Forum des Halles». Колись увесь цей район, що мав назву «Ch^atelet-les Halles», займав чималий відкритий продуктовий ринок, проте в середині 70-х його реконструювали, перетворивши на громіздкий підземний шопінг-мол, занурений глибоко в землю. Сьогодні в надрах цього монстра можна придбати все, що заманеться: від кулькової ручки і зубної пасти до верхнього одягу, побутової техніки та домашніх велотренажерів. — Дякую, — промовила Діана, кутаючись у пуховик, перед тим як вискочити з авто. За вікнами машини, оплавляючи світло вуличних ліхтарів, розмазуючи відблиски з вітрин та рекламних щитів, з неба пікірували армії сніжинок. — Дякую тобі за все! — Будь ласка, — ніяковіючи, прогудів Марсель. — Дорогу до готелю знайдеш? Тут недалеко: підіймаєшся назад на rue de Rivoli і далі вздовж Сени до… — Я знайду, не переймайся, — Діана спинила чоловіка, поклавши долоню на дебеле передпліччя. Марсель знітився ще більше. — О’кей, тоді до завтра! О десятій чекаю тебе на нараді. — Будівля 153 в Ле-Бурже? — перепитала вона. — Скажеш таксисту «офіс ВЕА аеропорту Ле-Бурже», і він знатиме. — Так і зроблю. Бувай. Прибравши руку, Діана відчинила дверцята і пірнула у снігову круговерть.31