TARGETS DESTROYED: 20
— Мушу визнати, це було круто, — щиро відзначив Тимур. — Та нічого б не вийшло, якби звели до мінімуму кількість незалежних параметрів, що надходять із зовнішнього світу.
— Почекай. Усе цікаве тільки починається.
На моніторі спостережний пункт. Американцям щойно показали сповільнений запис. Офіцери вражено хитають головами, посміхаються, плескають Вілла Ноланда по плечах. Хтось навіть аплодує. Кейтаро напнувся, мов індик. Стоїть неподалік, задоволений, заклав руки за спиною.
Несподівано до Джепа підскакує Ральф і щось стурбовано шепоче на вухо. Чоловіки відходять і дивляться на тестову галерею. Там щось коїться. Лице Кейтаро витягується. Він кидає короткий наказ Ральфу і розвертається. Ральф Доернберг швидко спускається з помосту, прихопивши з собою «Ремінгтон». За ним прямують двоє чилійських охоронців. Тим часом Джеп забирає делегацію і поспішно виводить американців з оглядового майданчика.
— Що там відбувається? — спитав Тимур.
Канадець не відповів.
Картинка знову міняється. Посеред екрана блимає: «ЕКСПЕРИМЕНТ ЗАКІНЧЕНО». Камера напливає на ботів, що стоять у глухому куті, оточені бетонними блоками. Один з них вискакує на спину іншого, витягується і чіпляє руками кронштейн, на якому кріпиться правий М134. Підтягнувшись, бот дотягується до поворотної системи і кількома ударами роздовбує її. Кулемет хилиться, дзижчить і валиться на землю.
«ЕКСПЕРИМЕНТ ЗАКІНЧЕНО». Тоді що за чортівня з тими ботами?
У цей час Ральф та чилійці виходять із-за броні. Боязко роззираються і крокують до ботів по коридору. «Малюк», зіскочивши на землю, намагається знешкодити лівий кулемет. Другий кронштейн знаходиться набагато вище і є недосяжним для нього.
Експеримент закінчено? Та невже?
— Ось код процедури, скомпільованої в їхні голови перед початком тесту.
Тимур нахилився до монітора. З подивом відмітив, що інтерфейс debugger’а йому не відомий. На щастя, синтаксис нагадував С++, тому з кодом проблем не було.
int TEST_010524 ()
{
Targets DOLLS (System.GetTargets (gt_Front, gt_Type1));
if (!DOLLS) return 0;
int NT = DOLLS.GetTargetsNumber ();
for (int i=0; i { System.MoveToObject (DOLLS[i], 1, 0, 0); DOLLS[i].Destroy; } System.Macros (); Clear (); if DOLLS.AllDestroyed () return 1 else return 0; }
Процедура була надзвичайно простою. Оголошувалася змінна DOLLS. Далі системна функція GetTargets аналізувала об’єкти попереду бота і записувала в DOLLS масив знайдених мішеней типу gt_Type1.
— gt_Type1 — це глобальна константа, що описує манекени, — розтлумачив Ральф.
Метод GetTargetsNumber визначав кількість мішеней. Потому запускався цикл, на кожному кроці якого бот рухався до мішені і ліквідовував її. Для цього використовувались функції MoveToObject та Destroy. Наостанок очищалася системна пам’ять і здійснювалася перевірка, чи всі манекени знищені. Для Тимура лишалося невідомим одне — призначення функції System.Macros.
Тимур продивлявся код, коли раптом усвідомив очевидне: ботів не програмували на знищення кулеметів. У їхній свідомості (точніше, у віртуальному баченні світу) М134 просто не існували! Боти бачили лише манекени. Попри це «малюки» знайшли «Мініґани». Більше того, боти силкувались вивести їх з ладу через дві хвилини після того, як тестові програми витерли з мозкових плат.
— А тепер подивись на візуалізацію результатів енцефалографії.
На екрані з’явилося нове вікно, розділене навпіл. Ліву частину займала 3D-модель мозку. Справа прокручувався відеозапис експерименту. Без пришвидшення. Перші двадцять секунд мозкові плати палали червоним. Працювали на повну. Решта мозку лишалася сірою. Лиш де-не-де проступали рожеві плями. Знищивши останній манекен, боти завмерли.
— В цьому місці процедура видаляється з мозкових плат, — сказав Ральф.
Мізки на 3D-діаграмі стали попелясто-сірими. Тимур перевів погляд на праву частину вікна програми. Бот очуняв і потягнувся до кулеметів. Програміст знову подумав: програма ні до чого. А тоді, глянувши наліво, на діаграму, що відображала активність мозку, похолов. Мізки бота лишались пасивними — сірими. Зате центральна частина мозкових плат набула яскраво-червоного забарвлення. Бот не думав. Бот підкорявся імпульсам з процесора.
Тимур впирався у глухий кут. Він вірив, що боти неспроможні реалізовувати складну поведінку; запрограмована істота фізично не здатна на таке. У той же час факти твердили протилежне: хлопчиками керувала програма.
Ральф зиркнув на наручний годинник:
— Закругляємось, Тимуре. Ми вже спізнились на вечерю. За кілька хвилин Кейтаро накаже заблокувати двері та опустити жалюзі в корпусі «DW».
— Можна ще питання? Перед приїздом американців ботів випускали у коридор?
— Звісно, ми їх вишколили. Проганяли двічі. Тільки замість М134 на стіні висіли дві пейнтбольні гармати.
— Тоді були якісь відхилення?
— Жодних.