на главную | войти | регистрация | DMCA | контакты | справка | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


моя полка | жанры | рекомендуем | рейтинг книг | рейтинг авторов | впечатления | новое | форум | сборники | читалки | авторам | добавить



5

Фріц відкрив свій портфель і дістав пластиковий пакет з приліпленою до нього етикеткою «докази». Всередині лежав мій револьвер.

— Містере Емберсон, ми знайшли це долі під барикадою з коробок, яку нагромадив Освальд. Це належало йому, як ви вважаєте?

— Ні, це «поліцейський спеціальний». Це мій. Лі теж мав револьвер 38-го калібру, але в нього була модель «Вікторі». Якщо його револьвера нема при тілі, то ви його, либонь, знайдете там, де він мешкав.

Фріц з Гості здивовано подивились один на одного, потім знову на мене.

— Отже, ви визнаєте, що знали Освальда, — сказав Фріц.

— Так, хоча й не дуже добре. Я не знав, де він живе, а то інакше пішов би туди.

— Якщо вже зайшла мова, — сказав Гості, — він знімав кімнату на Беклі-стрит. Записаний там під іменем О. Г. Лі. Схоже, що він мав також інші псевдоніми. Алек Хідель. На це ім’я він отримував пошту.

— Жінка й дитина жили не з ним? — спитав я.

Гості всміхнувся. Це розсунуло його шелепи приблизно на милю в протилежних напрямках.

— Хто тут ставить запитання, містере Емберсон?

— Ми обоє, — відповів я. — Я ризикував своїм життям, щоб урятувати президента, а моя наречена своє життя віддала за це, отже, гадаю, я маю право ставити запитання.

А тоді я почав дивитися, наскільки жорстко вони діятимуть. Якщо дійсно жорстко, значить, вони вважають, що я був співучасником. Зовсім легенько — не вважають, але бажають пересвідчитися. Виявилося, що десь посередині між тим й іншим.

Фріц своїм оцупкуватим пальцем крутив пакет з револьвером всередині.

— Я розкажу вам, що могло відбуватися, містере Емберсон. Я не кажу, що саме так все відбувалося, але ви мусите довести нам інше.

— Угу, а ви телефонували батькам Сейді? Вони живуть у Саванні. Вам також треба зателефонувати Діку Сімонсу й Еллен Докерті, в Джоді. Вони для неї були як названі батьки. — Я задумався. — Для неї й мене також, насправді. Я збирався попросити Діка бути моїм дружбою на нашому весіллі.

Фріц залишив мої слова поза увагою.

— Могло відбуватися ось що: ви і ваша дівчина були спільниками Освальда. А там, можливо, наприкінці ви схарапудились.

Вічно популярна теорія змови. Куди ж порядним людям без неї?

— Можливо, в останню хвилину ви усвідомили, що готувалися застрелити найвпливовішу людину у всьому світі, — заговорив Гості. — На вас зійшов момент просвітління. Тому ви його зупинили. Якщо все відбувалося так, ви можете розраховувати на чимале послаблення.

Так. Послаблення — це сорок чи радше п’ятдесят років у Лівенворті[674], їсти макарони з сиром, замість електричного стільця в Техасі.

— Чому ж нас не було там з ним, агенте Гості? Чому ми тарабанили у двері, щоби нас впустили?

Гості знизав плечима: «Це ви мені поясніть».

— І ще, якщо ми плели змову, готуючи замах, ви мусили б мене бачити разом з ним. Бо я знаю, що ви тримали його під принаймні частковим спостереженням. — Я нахилився вперед. — Чому ви його не зупинили, Гості? Це ж ваша робота.

Він відсмикнувся так, немов я замахнувся на нього кулаком. Щелепи в нього почервоніли.

Принаймні на кілька секунд моя скорбота затужавіла до стану злостивої насолоди.

— ФБР наглядало за ним, бо він дезертирував до Росії, повернувся до Сполучених Штатів, а потім намагався втекти на Кубу. Він роздавав прокламації в підтримку Кастро на вулицях місяцями, перш ніж дійшов до сьогоднішнього шоу жахів.

— Звідки ви все це знаєте? — гаркнув Гості.

— Бо він мені розповів. А що відбувається далі? Президент, котрий намагався зробити все, що тільки можна було придумати, щоб скинути Кастро з його сідала, приїздить у Даллас. Працюючий у Книгосховищі Лі має найкраще місце в партері перед сценою з кортежем. Ви про це знали і не зробили нічого.

Фріц придивлявся до Гості з виразом, найбільше схожим на жах. Я був певен, Гості дуже жалкує, що далласький коп перебуває зараз у кімнаті, та тільки що він міг зробити? Це була Фріцова дільниця.

— Ми не розглядали його як небезпечного, — силувано промовив Гості.

— Авжеж, це безумовно була просто помилка. Що було у тій записці, яку він вам передав, Гості? Я знаю, що Лі приходив до вашого офісу і, коли йому повідомили, що вас на місці нема, залишив для вас записку, але він не сказав мені, що саме в ній було. Він тільки всміхнувся отією своєю паскудною посмішечкою. Ми говоримо про того, хто вбив жінку, яку я кохав, тому, я вважаю, я заслужив на те, щоб знати. Він написав, що збирається утнути дещо таке, від чого весь світ застигне з роззявленим ротом? Можу закластися, що саме так.

— Нічого подібного там не було!

— Тоді покажіть мені ту записку. Нумо, зважуйтесь.

— Будь-яка інформація від містера Освальда є справою Бюро.

— Я не думаю, що ви можете показати ту записку. Можу закластися, що попіл її змито у вашому туалеті, згідно з наказами містера Гувера.

Якщо навіть цього не було, то могло бути. Так писалося в нотатках Ела.

— Якщо ви такий невинний, — сказав Фріц, — самі розкажіть нам, звідки ви знали Освальда і чому ви мали при собі револьвер.

— І чому та леді мала при собі різницький ніж, на якому була кров? — додав Гості.

Це мене збісило.

— Леді геть уся була в крові! — заволав я. — Одяг її був у крові, її туфлі, сумочка! Той сучий син вистрелив їй у груди, чи ви цього не помітили?

Фріц:

— Заспокойтесь, містере Емберсон. Ніхто вас ні в чому не звинувачує. — (Підтекст: поки що.)

Я глибоко зітхнув.

— Ви говорили з доктором Перрі? Ви прислали його оглянути мене й подбати про моє коліно, тож, можливо, й говорили? Таким чином, вам мусить бути відомо, що в серпні мене було жорстоко, ледь не до смерті побито. Людина, котра наказала мене побити — і брала безпосередню участь у самому побитті, — це букмекер на ім’я Аківа Рот. Я не думаю, щоб він планував завдати мені аж таких великих ушкоджень, але, можливо, я допік його знущальними жартами і він оскаженів. Я не пам’ятаю. Я багато чого не пам’ятаю після того дня.

— Чому ви не подали заяву, коли це трапилося?

— Бо я перебував у комі, детективе Фріц. Коли вийшов з коми, нічого не пам’ятав. Коли нарешті пам’ять почала повертатися — принаймні частково, — я згадав, що Рот казав, що він пов’язаний з букмекером з Тампи, з котрим я колись мав справи, і новоорлеанським гангстером на ім’я Карлос Марчелло. Таким чином мені звертатися до копів було ризиковано.

— Ви хочете сказати, що у нас в ДДП нечисто? — не знаю, чи Фріц насправді так сильно розсердився, чи так добре грав, але мені то було байдуже.

— Я кажу, що дивлюся «Недоторканних» і знаю, що мафія не любить донощиків. Я купив револьвер для особистого захисту — на що маю право згідно з другою поправкою до Конституції, і я носив його при собі. — Я показав на пакет «докази». — Оцей револьвер.

Гості:

— Де ви його купили?

— Я не пам’ятаю.

Фріц:

— Ваша амнезія доволі зручна, чи не так? Ніби сюжет з «Таємної бурі» або з «Допоки крутиться світ»[675].

— Поговоріть із Перрі, — повторив я. — А ще придивіться до мого коліна. Я поранив його знову, коли мчав на шостий поверх, щоб урятувати життя президента. Про що розповім пресі. Також я розповім репортерам, що в нагороду за виконання свого обов’язку американського громадянина я отримав допит в душній кімнатці, де мені не запропонували навіть склянку води.

— Ви хочете води? — спитав Фріц, і я зрозумів, що все може закінчитися добре, якщо я не схиблю. Президент уник загибелі чудом. Ці двоє — не кажучи вже про шефа поліції Далласа Джеса Каррі — перебуватимуть під величезним тиском, від них вимагатимуть показати героя. Оскільки Сейді загинула, у них залишився лиш я.

— Ні, — сказав я, — але ко’а-коли вип’ю залюбки.


предыдущая глава | 11/22/63 | cледующая глава