Головна битва розпочалася о дев’ятій тридцять. На екранах з’явилися бійці зблизька, а коли камера сфокусувалася на Томові Кейсі, в мені обірвалося серце. Його чорне волосся пронизували сиві пасма. Щоки мав обвислі. Жирок живота випинався понад трусами. Проте найгіршими були його очі — якось вони так, неначе спантеличено, визирали з-за шрамованих набряків пухкої плоті. На позір, Кейс не зовсім уявляв собі, де він зараз. Півторатисячний, чи близько того, зал загалом зустрів його вітальними вигуками — врешті-решт, Том Кейс був своїм хлопцем, місцевим, — але я також дочув і досадливі голоси. Він сидів на стільці мішком, вчепившись долонями в рукавицях за канати, з таким виразом, ніби вже програв. Дік Тайгер, навпаки, перебував на ногах, боксуючи з тінню, він проворно стрибав у своїх високих чорних боксерках. Сейді нахилилася ближче до мене й спитала: — Щось не дуже гарно це виглядає, милий. Фраза прозвучала недомовкою століття. Це виглядало жахливо. Попереду, внизу (звідки екран мав би здаватися якоюсь мрійливою скелею з проектованими на неї мерехтливими фігурами) я помітив Аківу Рота, котрий супроводжував якусь лялечку в норковій горжетці й окулярах а-ля Гарбо[618] до крісла, що, якби бій відбувався не на екрані, містилося б під самим рингом. Кругловидий чоловічок з чадною сигарою, котрий сидів перед нами, обернувся і запитав: — Ви б на кого поставили, красунечко? — На Кейса, — хоробро відповіла Сейді. Кругловидий розсміявся: — Видко, маєте добре серце. Закладімося по десятці, як ви на таку пропозицію? — Коефіцієнт чотири до одного, згодні? Якщо Кейс того нокаутує? — Якщо Кейс нокаутує Тайгера? Закладаємося, леді, — простягнув він їй руку. Сейді її потисла. А потім обернулася до мене з дерзкою усмішкою, що грала в кутику її губ з того боку, де вони залишалися нормально рухомими. — Доволі зухвало, — сказав я. — Зовсім ні, — заперечила вона. — Тайгер завалиться в п’ятому. Я вмію провидіти майбутнє.10